1. en
  2. pl

Історія цієї людини не менш бурхлива ніж уся історія України початку ХХ століття. Тут і боротьба, революція, дружба з ворогом і багато інших особистісних перипетій, що припали на долю цієї не дуже знаної загалу особі.  Можливо, ми теж про нього не знали б, але випадкова зустріч із ним жовтневого недільного ранку дозволила познайомитися з його історією. Але про це в кінці.

 

Народився Іван Чупрей у 1883 році у селі Печиніжин, нині Івано-Франківська область. Навчався в Коломийській гімназії, з якої, щоправда був виключений у 7-му класі з політичних причин, бо вже тоді цікавили його українські видання, які поширював серед однолітків. Спроба продовжити навчання в Перемишлі була безуспішною. У 1906 році склав іспити у львівській гімназії, навчався на правничому факультеті Львівського університету, але серйозно цікавився фізикою, математикою та іншими природничими науками.

 

Навчання у Львові не забрало у нього любові до маленької Батьківщини, тому основна його діяльність проходила в Коломиї, де у 1906-1910 роках був діячем "Студентської громади", а також працював у Кирила Трильовського — виховував його дітей, допомагав видавати радикальні коломийські часописи "Зоря", "Поступ", "Хлопська правда", календарі "Отаман" і "Запорожець". Правничий факультет надав додаткове розуміння, що потрібні були зміни у житті його народу, тому Іван Чупрей почав брати активну участь у січовому русі й діяльності радикальної партії, де виступав на вічах та був організатором демонстрацій. Був обраним секретарем крайового Січового комітету. Не лише словом, але і ділом допомагав поширювати українську культуру, зокрема сприяв гастролям Гуцульського театру Гната Хоткевича в 1911-1912 роках. За роки своєї діяльності зібрав чималу бібліотеку, яку втратив внаслідок наступу російських військ на початку Першої світової війни.

З початком війни, як і більшість чоловіків свого регіону, був мобілізований до австро-угорської армії. Так як стан здоров'я не дозволяв вести війну безпосередньо на перших лініях фронту, служив у запіллі — в поштовій канцелярії 36-го Коломийського полку. Війна не припинила його активну діяльність, так Іван Чупрей був членом Бойової управи Легіону УСС (Львів) та Союзу визволення України (Відень).

 

В час розпаду Австро-Угорської імперії із однодумцями перетворив полк на бойову одиницю Української Галицької Армії (УГА) — 36-й піхотний полк ім. гетьмана Івана Мазепи. Пройшов з УГА весь бойовий і трагічний шлях 1918–1920 років. Публікувався у стрілецьких часописах, видавав альманах "Приятель жовніра" (1919), збірник пісень січових стрільців (Коломия, 1919).

 

Епідемія тифу і інших хвороб серед солдат та практично повна втрата боєздатності змусила перейти за червону лінію. Так у лютому 1920 року в місті Вінниця Іван Чупрей був одним з делегатів від УГА на переговорах про перехід січових стрільців на бік Червоної армії. У складі Червоної Української Галицької Армії (ЧУГА) воював проти поляків (1920). Завідував відділом національної книги у "Всегалвидавництві Галревкому" (1920), а після його ліквідації і відступу червоних повернувся до Галицького полку 45-ї дивізії у м. Умань. Вступив до більшовицької партії. Вів пропагандистську роботу серед військових і населення, співпрацював з місцевими газетами "Вісті" та "Робітничо-селянська правда". Завідував бібліотечною секцією Уманського відділу народної освіти. Секретар комсомольського осередку "наросвіти".

 

Помер громадсько-політичний та освітній діяч, етнограф Іван Чупрей 5 грудня 1923 року від тифу в Умані.

 

І ось, останньої жовтневої неділі цьогоріч ми зустрілися із ним біля замку у Любліні. Було гамірно, а частина його життя лежала разом з іншими листами його односельчан в одному з альбомів на блошиному ринку. Чуття, що це може бути щось важливе не зрадила і сьогодні ми можемо поділитися його листом, адресованим брату Василю від 6 січня 1918 року. Історія цієї особи ожила в наших руках разом із цією поштівкою.
 

 

Використані джерела:

  • Гуцули у Визвольній боротьбі: Спогади січового стрільця Михайла Горбового / Р. Коваль, Ю. Юзич, П. Арсенич

  • Іван Чупрей («Тіні забутих днів» Борис Антонович-Давидович) /  Володимир Морозюк

  • Фото: Роман Коваль

  • Листівка: Колекція Go!Foretime

 

Люблінське повернення Івана Чупрея

05 December 2019

Go!Foretime © 2020

goforetime@gmail.com